Шелестом листя торкає
Тиха пісня німі вуста.
І десь в синяві зникає,
Тужлива та ніби пуста.

Її ніхто не почує -
Б'ється у грудях птах.
Пісня кудись кочує
Подихом на вустах.

Нехай зникає далеко,
Туди, де ще досі весна.
Куди полетіли лелеки,
Там буде нехай і вона.
(с)моє

Осінь у моїй душі штовхає на творчість. Але чогось не пишеться і не малюється. Тільки в грудях щемить та не відпускає це дивне почуття. Люди мене лякають, я плутаюсь в їхніх думках, здригаюсь від їхніх слів. Вони такі грубі та чужі, такі холодні. Це оплутує мене липким павутинням відрази до них і пробуджує в мені цинізм та жорстокість.
Тобі чомусь зараз боляче. А я сміюсь з тебе. Та ти не знаєш, не зрозумієш... Це не має значення.
Я зникаю та повертаюсь... Нічого не змінюється.
Пам'ятайте.